Кожна людина якою б то і ким би вона не була  має невід’ємне право на життя. А чи завжди права людини стояли на першому місці, чи завжди життя було найвищою цінністю? Ні це не так!

Жахливі  факти порушення прав людини, знищення цілих груп за ознаками расової чи національної належності, релігійних переконань – продемонструвала Друга світова війна, світ побачив сутність політики геноциду. Прикладом порушення права людини на життя стало винищення фашистами десятків тисяч людей в Бабиному яру під Києвом в 1941 році.

Кожного року 29 вересня за рішенням Верховної Ради України відзначається День пам’яті. У цей день 1941 року нацисти знищили в Києві десятки тисяч громадян, мешканців міста, більшість з яких були євреями. Серед невинно закатованих були тисячі українців, росіян, громадян інших національностей. Усі 778 днів німецької окупації в Києві тривали розстріли і насильства. Злочинів в Бабиному Яру перевершили всі відомі до цього часу трагедії. Але це не тільки трагедія минулої війни, це урок на майбутнє, щоб зберегти мир і запобігти насильству.

19 вересня 1941 року після 78 днів оборони радянські війська залишили м. Київ. У цей день же день німецькі війська вступили в місто.

Фашистський єфрейтор, поглянувши п’яно,

З розгону ударив прикладом щосили, -

І клавіши злякано заголосили.

Чи чуєте, друзі, ви зойк фортеп’яно

У Києві дальнім? Крізь ніч і пожари

До нас долітає і зве неустанно –

До кари, до лютої кари ! 

  Смерть і насильство приніс німецький  „новий порядок“. Першими жертвами Бабиного Яру стали київські підпільники і цигани, - їх знищили вже 20 вересня. А, починаючи з 22 вересня, до страшних ярів потяглися машини з єврейським населенням. 28 вересня в місті з’явились оголошення, які наказували всім євреям міста негайно прийти до Лук’янівського цвинтаря.

  Багато хто здогадувався, що Бабин Яр – це смерть. 29 вересня 1941 року десятки тисяч киян вирушили у свою останню путь.

Ті, хто прийшли до Бабиного Яру, вже ніколи не повернулися. Десятки тисяч людей було розстріляно з 29 вересня 1941 року по 2 жовтня 1941 року.

Звичайний яр, брудний і неохайний,

Тремтливі віти двох блідих осик.

Ні, це не тиша…Незгасимий крик.

Блищить на мокрій ткані крутоярів

Розбите скло старечих окулярів

І дотліває кинутий набік

Закривлений дитячий черевик.

Могильний вітер з тих ярів повіяв,

Чад смертних вогнищ, пил дремучих згар.

Дивився Київ, гнівнолиций Київ,

Як полум’ям метався Бабин Яр.

За пломінь цей не може буть покути.

За погар цей нема ще міри мсти.

Будь проклят той, хто зважиться забути !

Будь проклят той, хто скаже нам: прости !