«Іван Франко сходив на «низини», на «дно» і на бистрих крилах уяви й думки зносився на «вершини», туди, куди є доступ тільки геніям. Був тим, хто серед найдикіших хащів пробивав шляхи для інших, був тим каменярем, що довгі роки лупав скалу байдужості, тим ковалем, що клепав серця, був тим провідником, що вів нарід в обітовану країну народного щастя і впав на тому шляху: був передусім Громадянином». ( В. Родзикевич)
Син Івана Франка Тарас писав про свого тата, що той «йшов, як велетень, не на людську міру ставив кроки, мало хто встигав за ним».
І це справді так і є. Ми ще й сьогодні не встигаємо за ним, великим поетом, прозаїком і драматургом, вагомим істориком літератури та літературним критиком і фоль
...
Читати далі »